Вишиванки ХХ століття зберігають у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту

Культура

Вишиванки ХХ століття зберігають у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Директор закладу Василь Коцан розповідає: це сорочки Іршавського та Перечинського районів. Загалом в колекції музею понад 1000 вишитих сорочок.

Старе село – єдиний на Закарпатті музей під відкритим небом. Тут зібрані давні хатини з різних районів області.

Директор музею архітектури та побуту Василь Коцан проводить для знімальної групи Суспільного екскурсію. Розповідає:

«Знаходимося на подвір’ї хати з села Стеблівка Хустського району. Це центральна частина Закарпаття. Тут ми з вами бачимо представлені сорочки Мараморощини. Саме в цій частині Закарпаття збереглися майже до середини XX століття традиційні автентичні довгі жіночі сорочки».

Заспульниця-традиційна вишиванка Хустського району

Сорочки Хустщини, які мали прямокутну вишивку, називали заспульниці* . У кінці 19 століття вони були одно- або двоколірні. Згодом стали багатоколірними, каже Василь Коцан. Показує сорочку, де головним елементом виступає восьмикутна зірка або так звана розета. «Такі сорочки з розетами намагалися вишивати у жінок вже заміжніх», — розповідає Васиь Коцан

Традиційна вишиванка Хустського району

Довгі сорочки були характерні не лише для Хустщини, а, зокрема й, Іршавщини. Відрізнялися лише кроєм.

Традиційна вишиванка Іршавського району

«Іршавські сорочки обов’язково кроїли, — провадить далі директор музею. — Крій фактично, як у хустських, але верхню частину передньої пілки * кроїли зі спеціального полотна, яке ткалося так званим чинуватим* тканням. Якщо ближче підійти до цього полотна можемо побачити різні узори. Тут ромби, трикутники і т.д. Якщо на Хустщині, майже, завжди у всіх сорочках були волани – фидриші* , то на Іршавщині цього не робили»

«Ми з вами перемістилися до хати з села Бедевля Тячівського району. Тячівщина частково Виноградівщина – це прикордонний регіон, який межує із Румунією, Угорщиною у зв’язку з цим відповідні впливи етнічні маємо і в народному одязі.

За словами Василя Коцана для Тячівщини та Виноградівщини характерні волоські сорочки, які запозичили з румунських сіл.

Традиційна вишиванка Виноградівського району

«Для виноградівських волоських сорочок характерна велика широка прямокутна вставка. Ці прямокутні вставки, так звані пуслики* , у народі називали. Їх шили на окремому шматку полотна і потім пришивали до стану сорочки. Так само як і рукави окремо шилися»

Гуцули на Рахівщині теж мають свої традиційні елементи сорочок.

Традиційна вишиванка Рахівського району

«Дещо різняться вони у крої від тих же долинянських сіл. Хоч сорочка й довга, але характерною особливістю гуцульських сорочок було те, що у нижній частині вшивали бічні вузькі пілки*. Так звані тритільниці. Характерною особливістю гуцульської жіночої сорочки було також й те, що поздовжній розріз пазухи обов’язково робився на передній частині, а не ззаду як це було на Іршавщині або Хустщині»

За словами Василя Коцана, століття тому за вишивкою на рукавах у жіночих сорочках визначали, з якого району чи села людина.

* * *

Заспульниця – закарпатська старовинна жіноча довга вишита сорочка.

Пілка – елемент бічної частини сорочки, який пришивають до деталей спинки і до рукавів.

Чинувате (саржеве) ткання – переплетення на чотири ремізки (пристрій у ткацьких верстатах, яким розділяють нитки), яким ткали найтонше за структурою і рельєфне за фактурою полотно.

Фидриші (волани) – оздоба для одягу, різновид рюшу, оборка.

Пуслики – вид одягу.

Залишити відповідь